masterskazzok (masterskazzok) wrote,
masterskazzok
masterskazzok

Про Тентажилеву смерть і абсолютно алкогольного поета

        Театр, взагалі-то, є цілком свідомо сприймаємою оманою. Бо, прийшовши на виставу, ми наперед згодні сприймати группу людей за персонажі, яких вони грають. Апріорі, як то кажуть. В свою чергу актори, цілком свідомо, протягом вистави роблять ті рухи які мала б робити людина, яку він грає, каже слова, які мав би казати його персонаж, і видають його емоції й думки за свої. Тут ми не будемо про поганих акторів, нехай всі гарні. І тим більше цікаво, моментами, зрозуміти про що думає актор насправді коли ти бачиш його настільки нелюдські очі, чим зайняті його думки коли він перехоплює подих між емоційним накалом нумер n і нумер n+1. Хоча взнавши це ми, скоріш за все, будемо вельми розчаровані, тим солодше незнання, та я не про це, взагалі-то.
        Группа людей, що сьогодні вибрали собі роль розповідачів використовують певний інструментарій. Розташовують глядачів, в виділеному для них просторі, обмежують простір спостерігаємої дії, налаштавують світло та керують його зміною в часі, використовують всі потрібні й можливі візуальні й аудіальні атрибути. Ми ж, з свого боку, стаємо слухачами, спостерігачами, спільниками. Наша, як глядачів, задача за відведений час зрозуміти що відбувається на сцені, чому воно виникло і чому скінчилось саме так. Така собі загадка. Задача акторів допомогти нам в цьому. Для чого вони і використовують, а ні, я це вже казав на початку абзацу...
        Як ті чі інші актори, режисери, трупи взагалі, використовують той чи інший інструментарій є темою окремої розмови і взагалі-то, є в мене така підозра, стали темою не одної театральної статті й курсової, або й дипломної, роботи. Хоча є й очевидні речі такі як те що максимум інформації людина, зазвичай, сприймає очами, потім, певно йде слух, потім тактильність, що, крім відчуття недостатньо прогрітого театрального простору, майже не використовується в данній задачі, й інше. Тим паче окремо треба наголосити на тому що ми не маємо, хоча б й етичного, права задавати уточнюючі питання розповідаючим нам людям. Й, повертаючись до того що ми свідомо йдемо на асоціювання людини-актора з людиною-персонажем, зрозуміло що, через брак зрозумілих вхідних даних ми надаємо максимум сенсу будь якій речі, що знаходиться в просторі дії й втрапила нам до ока. Можливо тому в театрі так розвинутий символізм, здатність одним штрихом, одним символом, передати цілий пакет інформації спираючись на певне апріорне знання глядача. Як то кажуть: слова завше мають сприйматись в контексті.
        Тим цікавіше проексперементувати й вибити в людини один з каналів інформації. Залишити все: простір (зону дії), час (послідовність дій), візію (як гру акторів, декорації, костюми й освітлення) й аудіо. Проте з аудіо прибрати текст. Начисто. Й після цього-то й почнеться найцікавіше: людина, отримавши ще більший брак інформації, буде змушена вигадувати. Хоча вона це робила й до цього... Та треба все ж таки послідовно... По перше вона може піти від розв’язання такої задачі чи залишитись. Від першого, найлегшого рішення, будемо вважати що її втримає етика й кошти за квиток. Тому вона залишається. Залишившись вона може, знов таки, вибрати один з двох очевидних шляхів розвитку ситуації: відключитись від сприймання очикуючи офіційного закінчення, для нас вона, як і в першому варіанті, втрачена, а може почати робити те що завше робить людина в умовах обмеженності й недостатньої кількості даних - фантазувати. Створювати ту частину інформації якої їй не дають. Тут то й грає величезну роль символізм театральної дії, а точніше він просто набуває значно більшої, скажімо так, ролі. Бо текст є сам по собі настільки інформативним, що, при правильному поданні, може обходитись взагалі з мінімумом підтримуючих факторів. Але його-то в нас й немає) Тому спираючись на символи кожна людина розшифровує їх через свою апріорну інформацію й вигадує своє пояснення тому, що відбувається перед нею.
        Звісно дуже цікаво зчитувати ці історії, вигадані глядачами, бо вони, в більшій мірі, інформують саме про сприймаючу людину. Бо всі ми є, в якомусь сенсі, проекторами зовнішнього світу на наше внутрішнє "Я". Й по відбитку, по відзеркаленню, по розсіянню й дифракційній картині ми, як не дуже-то й досвідчені, бо душа людська - пітьма пітьмою, кристалографи й можемо сказати щось про людину інтерпретаційну картину якої ми отримали. Хоча я знов-таки не про те...
        Я взагалі-то про те що експеримент, що його поставив маленький київський, не знаю наскільки офійний, "Театр у кімнаті" зробивши свою, я так розумію візитівку, "Смерть Тентажиля" виставою без слів - дуже цікавий. І хоч я, як самий звичайнісінький невіглас, не сприймаю деякого інструментарію, що характерний для цієї трупи, проте задоволений, що в цьому експеременті приймав участь.
        Завершуючи весь цей неінформативний потік слів, за для справедливості, хочу зазначити що людство має й використовує, з тих чи інших причин, за для тих чи інших цілей, той чи інший різновид такого театру з обмеженнями. Бо найінформативніший, для театру, текст, інколи з аудіосупроводом, залишений на одинці з сприймачем це ніщо інше як радіоспектакль. Театр з усім крім аудіо складової - пантоміма. Пантоміма з звуками, проте без слів - балет. І, в якомусь сенсі, вчорашній "Театр в кімнаті", експерементуючи, перетворив виставу на балет, не дарма на головній героїні були чешки, чи то пуанти. Проте не зовсім. Все ж таки це було щось інше, інакше, хоча б тому що балет я не сприймаю, а вчорашнє дійство не просто сприймав, а й активно інтерпретував...
        Й на саме завершення. Під самий кінець вчьорашнього чудового вечора в компанії гарних й цікавих людей відкрив собі, десь між Хрещатиком і Академмістечком, чудового польського поета, в перекладі українською Бондарем, Сливинським й Жаданом, Марціна Свєтліцького. Він абсолютно ідеальний алкогольний поет. Проте, після сьогодні, можу стверджувати що так само гарно він сприймається й на тверезу голову. Й доробок його так само сигаретний, як й алкогольний. Проте насправді він про людей, страждання та любов, ну то й так зрозуміло й не варте слів. А збірка його віршів також піде, через деякий час, по руках. Це вже точно...
Tags: by Бесс, Мысли, тЁкст
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments