masterskazzok (masterskazzok) wrote,
masterskazzok
masterskazzok

Category:

Богдан Бойчук. Частина перша


* * *
Десь суть була,

                          осталися одгадки,
десь дім стояв,
                          та як його знайти ?

Мій шлях
                 неждано виховзнув
                                                   з-під ніг
піском розлився
                             в безконечність.

Я йшов
і по коліна груз
                            у темноті.
На грані світляних років
                                           являвся часом день,
і час від часу зірка
                                падала комусь
                                                         в долоні.

Так :
десь дім стояв,
                          а може й не стояв;
була десь ціль,
                          а може й не було.
Я йшов кудись
і знав :
мій шлях — в нікуди;
я йшов і знав :
мій хід — життя.


Дві пісні

І


Я бачу все :
час зморшками обличчя зриє,
а теплі коси
                     вкриє іней
                                        незчисленних зим.

Я бачу ...

Висохлі уста,
як листя, шелестітимуть
                                          незрозуміло.
В очах — не ласка,
                                 тільки біль.

Я бачу і люблю.

ІІ

присіла,
               розклавши коліна.

взяла у долоні
                         вагітність

спроквола лягла.

в утробі
              тремтіла дитина,
по ній
           розлилася
                             млость.

і взнали :
                 спочатку був біль,
                                                 а не слово,

кінець буде біль.


Селянин

Ішов ріллею.
Срібна голова
                         звисала між плечима.
Обличчя
                боронами зрите,
і борозни в ногах.

Ішов.
У жмені репаній
                             останній клаптик неба,
у серці
             грудка чорнозему.
А сонце розливалося
                                     під босими ногами
і пекло.

Упав хрестом.
Клаптик неба
                         виховзнув з руки.
Торкнув устами
                            лоно чорної землі
і почорнів.


Поезія

Нестерпне світло
                              перетяло груди,
і в серце врізалося
                                слово.

І до кінця твого
                            болітиме
затерпле
               тіло,
а в жилах синьо
                             пульсуватиме свідомість :
ти живеш.


МАТЕРІ 

I

Прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.

Більш нічого.

За все :
за передертий крик
на ложі родження
і смерти,
за біль,
що омотав утробу,
за стогін,
скривлені уста,
і за дитя в твоїх колінах,
що бризнуло плачем.
За все.


II 

Руками,
як сухі гилляки,
каміння буднів кидала,
одна,
а біля ніг
їжачилось,
гарчало,
голодною собакою
життя.


III 

З-під чорних брів її
журчали сльози,
падали на мене
і пекли.

Як викричати
сльози материні,
як вистогнати пісню
про кістяк,
про жовті руки,
про червоний кашель,
і про щось тепле в грудях,
як любов ?


IV 

Я бачив Богородицю над нею,
я бачив схилений на шибу мирт
і чорні двері.


V

І я приніс тоді
прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.

Більш нічого.

Бо в мене : тільки жаль,
бо в мене : лиш червоний кашель.

і ще щось тепле в грудях,
як любов.


Життя в селі

У бур’янах сміється
                                  жовтими зубами
                                                               осінь.
Наїжились
                   солом’яні хати,
каправо дивляться
                                крізь шиби
                                                    в будні.

На вітрі
              шелестять
                                сухі серця,

крізь жовч
                   проходять люди,

які живуть,
і мучаться,
і хочуть жити.

Tags: cnb[, Бойчук
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments