August 29th, 2014

мастер

Поруйнування Єрусалиму

by Сергій ЖАДАН

ПОРУЙНУВАННЯ ЄРУСАЛИМУ
(Лицарська поезія)

Лицарство прагне воєн.
Лицар вдягає збрую,
важчу за нього вдвоє,
що, власне, його не турбує.

Лицар кохає неню,
має право на працю –
відрубувати полоненим
руки, ноги чи яйця,

робити замахи, змови,
ставити церкву шпилясто.
Натомість, не має змоги
займатись, наприклад, блядством

на службі, або в гешефті
кохатись. Лицарю гоже
минати спокуси дешеві,
на царство чекаючи Боже.

Лицар людина вільна.
Попри можливі страти
постійно встряє у війни,
щоби надерти сраки

маврам, чи пак арабам.
Залізом прикривши сподні,
лицар прямує радо
на Схід, за гробом Господнім.

Де-небудь в країні теплій,
на прю стаючи, мов до праці,
він потерпає в пустелі
від спраги та мастурбацій.

Молитву співаючи Богу,
в’їжджає врешті в долину.
Тримає вперто облогу
під стінами Єрусалиму.

Далі – питання часу.
А час приносить утіху –
в місті вмирають часто
настільки, наскільки й тихо.

Дохнуть, мов зловлена риба,
слабнучи від нудоти.
Ще деякий час потрібно
тримати облогу, аж доки

місто відчує втому.
Лишаться лише каліки.
В місто ввійти, а потому
чинити розбій, оскільки

життя, воно як намисто –
не варто шукати початок.
Три дні грабувати місто,
або ґвалтувати дівчаток

чи хлопчиків. Справа смаку
та досвіду. Лицар має
свободу вибору. Мапу
роздерто. Знамено має

на вітрі. Ясніють далі.
Та лицаря в самий розпал
посеред мертвих кварталів
раптово проймає розпач.

Тож лицар скидає лати
і лицарю перед Богом
глибоко поїбати
щодо наслідків цього.

Його ридання гарячі,
він гнеться під часу плином,
і повзає навкарачки
спаленим Єрусалимом.

Кигиче, Месію кличе,
сипле прокляття й погрози.
І сірим його обличчям
стікають брунатні сльози.
мастер

(no subject)

Под задним стеклом бирюзовой Волги, прямо на коричневой кожанной аптечке, лежит книга с названием на корешке: "Новейшая история". И, похоже, уже давно.