May 5th, 2014

мастер

15

by Юрій Андрухович

Листи в Україну

15

Тут колись був рай: цвіли ресторани,
а також і кнайпи, звані «трактири».
Чоловік, якому це сіль на рани,
говорив: «Мені шістдесят чотири,

як співають „Бітлз“, але я потроху
поборов спокуси, як Бога Яків.
У пивничках цих прожив я епоху,
ми кружляли пиво, берляли раків».

Що йому сказати на ці зітхання?
Все на світі тлін і марнот марнота,
все минає — пиво, життя, кохання
і бухання. Мрія для ідіота —

зупинити час. Минають кар’єри,
офіцери, п’янки, минають раки,
золоті погони, епохи, ери.
Як казав Махно, все воно до нічого.

Зостаються діри, мов чорні жарти,
сіль на рани, спогади, дно у пляшці.
На постах прогулюються сержанти,
вони люблять бити кийком по ляжці.

І від того темно стає на серці,
в голові розруха, в ногах судома.
Чи вернуся я, чи загину в герці?
Чи Різдво я зможу зустріти вдома?
мастер

Ніжність

by Юрій Андрухович

Ніжність

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав їй черево й горлянку,
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,
я присягла навіки свойму Янку».

(Той саме відбував за зґвалтування.)
Вона була любов його остання —
і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання — то велика дивовижність:
там, де лише народжувалась ніжність,
за хвильку може виникнути ніж.