March 19th, 2014

мастер

(no subject)

На боку, обтянутого горизонтальными полосками белого пластика, ларька вот так вот, построчно, написано три слова: "Любовь есть закон.". Причем, как это часто бывает в надписях на стенах, использованы буквы смешанного и универсализированного, с отсылкой к печатному, типа. Так на ряду со строчными "е" и "а" используются заглавные "Б", "В", "Т", "З" и безликие, в печати, "к","о", "ю" и "ь". Причем все выведены одного роста и размера. И так и хочется взять маркер и дописать ",", "ну" и "же", в соответствующих для этого местах. Но улица слишком освещена, да и маркера с собою нету.

________


Часов девять вечера. Идут двое. Мальчик и девочка. Нет, не так. Парень и девушка. Точнее девушка и парень, как-то мир мы, в этих широтах, привыкли воспринимать слева направо. Она с сумочкой в левой руке и, пальцами ее же, держит прозрачный маленький белый безликий пакетик с пачкой сока Sandora в нем. Он с двумя, зеленого стекла, пивными бутылками в правой руке, пальцами за край горлышка, и, в левой, большой, литр с акционным хвостиком, пластиковой бутылкой его же. Причем стекло, конечно, для нее, а себе он взял пластик. Они пара, ведь идут синхронно, почти не переговариваясь, вместе сворачивают в подъезд. Почему-то в голове слова про какое-то гендерное равенство, но сам не знаю причем оно тут.
мастер

(no subject)

Повертаючі вночі з вулиці Сім’ї Хохлових на Дегтярівську, в сторону станції метро Лук’янівська, одразу бачиш, що рухаєшся до Подолу, бо на тлі чорного нічного неба яскраво, в вогнях прожекторів, виділяється біла з зеленими куполами (всіяними, як краплями, золотом) Андріївська церква, збудова за кошти Єлизавети І, що так вподобала Київ і Андріївський узвіз під час візиту, що, на самій горі пагорбу, наказала своєму улюбленцю-архітектору Бартоломео Растреллі збудувати церкву. Й хоча сам автор проекту церкви так ніколи в Києві й не побував, проте п’ятибаштова (чотири з яких декоративні й збудовані для врівноваження споруди запланованої на такому хиткому місці) постать біло-зеленого велетня, що втілює стиль і дух російського імперського бароко, з середини вісімнадцятого століття й понині вказує напрям для орієнтації на місцевості й нагадує, що ти в місті збудованому на пагорбах й шляхи твої ніколи не будуть прямими, а, подекуди, й легкими. Проте, як співав Славко Вакарчур: "Хіба хтось сказав тобі, що буде легко?".
мастер

5

by Юрій Андрухович

Листи в Україну

5

Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша,
під моїми ногами вмирає глухо.
Винайдені тут петля і параша,
диба, плаха і цвях, забитий у вухо, —

ідеальний засіб дізнатись правду
з вуст бідаки, котрий нічого не скоїв,
і щасливо закрити судову справу.
Тут процеси нічим не кращі розбоїв,

навіть гірші. З нічних лісів неосяжних
долинають волання зізнань, розкаянь,
гавкіт суддів, доноси кривоприсяжних,
і немов сокирою хто розкраяв

череп мій, щоб вибити з нього зайве,
тобто мозок, усі відповідні центри.
Цей, як кажуть англійці, «крейзі дизайнер»
не помре ніяк, живе на проценти

і будує дім без дверей, в якому
слід звихнутися, перш ніж дійти до суті.
Я принаймні дзвонив би звідси додому,
та монети всі ювілейні, гнуті.

Попри все лишається все, як завше —
мрець ніяк не хоче лягти в цю землю.
Спом’яни його, цей лист прочитавши.
Але я цей край і таким приємлю.