April 29th, 2013

мастер

(no subject)

"У моїй спальні шість великих дзеркал. Я їх бачу. Я їх бачу. Але в них не віддзеркалююсь. У них відображається кушетка, килим, вікно... Яке воно пусте - дзеркало, в якому тебе немає. Коли я розмовляла з кимсь, я сідала так, щоб дивитися в одне з них. Я розмовляла й бачила, як розмовляю. Я бачила себе такою, якою мене бачать інші, і це мене забавляло. (Безнадійно.) Моя помада! Я, мабуть, нерівно нафарбувалася. Не можу ж я, справді, лишитися без дзеркала назавжди."

(с) Жан-Поль Сартр. "За зачиненими дверима"
мастер

(no subject)

"Про ваші повіки. От ми - моргаємо. Кліпаємо очима - так це називається. Маленький чорний спалах, завіса, що падає й піднімається знову: ось і просвіт. Очі зволожуються, світ зникає. Ви не можете й уявити, як це заспокоювало. Чотири тисячі перерв на годину. Чотири тисячі маленьких відволікань. І коли я кажу чотири тисячі... Ну то що? Чи житиму я без повік? Не вдавайте дурня. Без повік, без сну - це те саме. Я більше не спатиму... Але ж як я себе витримуватиму? Спробуйте зрозуміти, зробіть зусилля: у мене задиркувата вдача, бачите, і я... я маю звичку кепкувати з себе. Але ж я... я не можу глузувати з себе без упину: там були ночі. Я спав. Я солодко спав. Аби надолужити. Я бачив звичайні сни. У них була прерія... Прерія, тільки й того. Мені снилося, що я там прогулююся. Зараз день?"

(с) Жан-Поль Сартр. "За зачиненима дверима"
мастер

"За закрытыми дверями"

Ад по Сартру это вынужденная компания двух людей. Это комната без окон и с закрытыми дверями. Это вечно горящий свет. Это невозможность уснуть, закрыть глаза, отвернуться, отстраниться. Не возможность остаться одному - два человека с тобой постоянно рядом. Ад без человека с раскаленной железякой в руках или чем-то доставляющим физическую боль. Он не нужен. Люди рядом с тобой твои каты и палачи. Моральные, да. Но больше и не нужно. И я с ним, пожалуй, согласен.