November 1st, 2012

Про кімнату, театр і "Театр у кімнаті"...

Розмова самого з собою наврядче, дійсно, може бути ємоційно пересиченою.

На що Ви дивитесь коли йдете в театр? Куди напрямлені Ваші очі? Мої, як правило, на акторів. На акторів очима, а вуха слухають слова. Як правило. Я кажу як правило бо вчора в мене з'явився дивний досвід.
Коли на сцені, ідеологічно, моноспектаклю одразу декілька акторів. Коли замість одного головного героя дві людини, хоча тобі ніхто й не казав що саме це головний герой. А замість героїні, якої певно там і не мало би бути на сцені, одразу декілько дівчат, що асоціюють ту саму героїню, а радше те як бачив її головниї герой, але в різні часові проміжки. І коли вони всі майже весь час майже хаотично рухаються. Коли немає чітко визначеного простору сцени, а цих просторів одразу три. Коли тебе атакують одразу візуально, рухами, і аудійово, звуками і ритмом що лунає десь не відомо з відки і в той же час звідусіль. Коли більшість акторів відіграють роль єха, емоційного доповнення роздумів головного героя, а той, і це правильно, читає говорить текст звично, а не інтоаційно-наповнено-граючи. Ти перестаєш дивитися на героїв втрачаючи шанс і бажання за ними вслідкувати. Втуплюєш очі в погано замаскований штроб в стіні й просто слухаєш. Ритміка, слова, повороти, сюжетні, а не акторів навколо своєї вісі. Все це чудово і ємоційнонаповнено і емоції ж викликає. Все це просто чудово, хоча як намене все ж таки забагато руху і є зайве. І ще треба попрацювати. Проте дуже непогано.
Вчора "Театр у кімнаті" давав уривок експерементального спектаклю. Точніше скоріш нарис, як вони самі то охарактеризували. І хоч я сам люблю більш традиційний театр - було непогано, проте хотілося б менше кінематики, а більше кінестатики, менше людей, а більше трохи тексту й акценту. І можливо б тоді на перших хвилинах не виникала б захисна реакція у вигляді сміху який доводилось стримувати. Проте, я Вам раджу, коли буде можливість і нагода, відвідати цю дивну студію "Театр у кімнаті". Мені здається, що Ви не пошкодуєте.